Зерно – це слово Боже.

Лк 8,5-15

Читаючи притчу про сіяча і роздумуючи над нею, ми переважно звертаємо увагу на чотири види землі, на яку впало зерно. Та мало уваги приділяємо значенню самого зерна Божого слова та сіяча, який засіває його. Бо якість урожаю залежить не тільки від якості зерна та землі, а найперше від сіяча, який вибирає зерно для посіву та способу, яким сіє його.

Ісус, пояснюючи цю притчу, каже, що зерно означає слово Боже, а тим, хто сіє його, є Господь Бог. Тому успіх духовного життя залежить від ставлення до Божої науки, способу сприйняття її: з вірою чи легковажно. Наше ставлення до Божої науки показує ставлення до самого Господа Бога. Отож, сьогодні з’ясуємо, ким є Бог у порівнянні з нами та яке значення має Його слово для нас.

Ісус Христос, пояснюючи притчу, каже, що зерно – це слово Боже, тобто слово, яким Бог звертається до людини. Це, іншими словами, мова, голос Бога до нас, Творця до своїх створінь, це звернення люблячого Батька до своїх дітей.

Яким є шлях Божого слова до нас? Небесний Отець залишив нам слова своєї мудрості та любові на сторінках Біблії. Слова Божої науки, записані в Святому Письмі, отці Церкви називають листом Бога до людини. Її називають ще книгою життя, бо Господь є джерелом життя. Тому Христос, навчаючи людей, сказав до них: „Хто слухає моє слово і вірує в того, хто послав мене, має життя вічне” (Йо 5,24). Особливим посланням Господа до нас є Євангеліє – Добра Новина про любов Бога до нас та наше спасіння, яке приніс нам Божий Син Ісус Христос. Своє слово про спасіння та вічне щастя людини Спаситель звіщає нам через Церкву та її слуг: апостолів, єпископів, священиків. Вона є устами Господа Бога, якими Він сьогодні промовляє до нас, через неї освячує нас та провадить до Себе.

Святе Письмо відкриває нам правду, що джерелом слова є Всевишній Господь Бог, найвища святість, Творець світу і людини. Коли ми слухаємо, читаємо Святе Письмо, Євангеліє, його словами сам Господь промовляє до нас: повчає мудрості, об’являє любов, вказує дорогу щасливого життя, попереджає перед різними небезпеками. Чи свідомі ми того, що це Бог звертається до нас, що це означає для нас?

Існують два основні способи, які визначають наше ставлення до слів Бога у Святому Писанні. Скороченим зверненням Господа до людини є Божі заповіді. Наше ставлення до Божої науки, до заповідей, тобто виконання їх, свідчить про ставлення до самого Бога, повагу або неповагу до Нього. Як ми виконуємо заповіді, науку Ісуса Христа, так ми поважаємо, любимо Його. Як любимо, стільки любові отримуємо від Нього. Наскільки уважно виконуємо заповіді, настільки Христос є основою нашого життя. Слово Боже - це голос, звернення Бога до мене. Якщо я не слухаю, легковажу його, то тим самим відкидаю Бога від себе. Про це Христос виразно сказав: „Хто слухає вас, мене слухає; хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто мене послав” (Лк 10,16).

Прикладом про плоди виконання та невиконання науки Ісуса є розповідь про будову дому. Хто виконує слова Христа, той будує дім на камені, який не знищать бурі. А хто не виконує їх, той будує дім на піску, який зруйнує перша ж стихія.

Про важливість слів Ісуса та Його самого для нас свідчить наша поведінка в храмі під час Літургії чи інших Богослужінь, особливо коли читається Євангеліє. Це вміння відкласти в той момент приватні справи (молитву, сповідь), щоб уважно вислухати слова Євангелія та духовну науку, готовність прийняти духовні скарби, яким Ісус хоче обдарувати нас. Якщо для когось не важливі слова Євангелія, це свідчить про рівень нашої поваги, любові до Ісуса Христа, важливість Його самого для нас. Так можемо перевірити, що є справжніми цінностями для нас – добро тіла, вигода життя, чи добро душі та спасіння, щастя з Ісусом у вічності. А також мету, з якою приходимо на Богослужіння – не для зустрічі з Богом, а з обов’язку, людського звичаю, або власної тимчасової користі, як це було з одним чоловіком.

На парафії проживав чоловік, який щонеділі ходив до церкви, але був дуже нервовим, часто злився, був сварливим, проклинав інших, одним словом, проживав як поганин. Священик у недільних проповідях нагадував про ці гріхи, але на того чоловіка це не впливало. Дуже часто після Служби Божої він підходив до священика, кажучи: „Отче, ви дали їм сьогодні доброї школи”. Однієї неділі випав великий сніг і вірні не змогли прийти до церкви. Прийшов лише той чоловік, бо проживав неподалік храму. Користуючись нагодою, священик мав довгу проповідь, у якій знову картав всі його гріхи, сподіваючись, що на цей раз він візьме собі до серця ці слова. Після Літургії цей парафіянин знову приступив до священика і промовив: „Отче, ви сказали знамениту проповідь! Шкода, що вони не були в церкві”.

Під час перебування на пустині Христос відповів сатані: „Людина житиме не самим хлібом, але кожним Словом, що виходить з уст Божих" (Мт 4,4). Ці слова Христа мають бути змістом життя кожного християнина. Адже християнин – це людина, яка в основу свого життя ставить віру в Бога, добро душі, духовні цінності, наповняє Божою правдою кожну справу, хвилину свого життя. А провідником, порадником для неї в усьому є слова Христа: „Слова, що я сказав вам – дух і життя” (Йо 6,63). Якщо ми правдиво віримо в Ісуса і щиро любимо Його, хай потвердженням цього буде застосування в нашому житті слів апостола Петра: „Господи, до кого нам іти? У тебе – слова життя вічного” (Йо 6,68). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист