Зерно – це слово Боже.

Лк 8,5–15

Коли читаємо Євангеліє – часто зустрічаємо вістку, що Ісус навчав та проповідував Боже Царство. Сьогодні чуємо притчу про сіяча, в якій Спаситель порівнює Боже Слово до зерна, яке засіває в людські серця. Ми слухаємо Євангеліє для того, щоб самим наслідувати Христа та проповідувати ближнім Добру Новину про Боже Царство та спасіння, нести Бога у світ. Що ж було істотою проповідей Ісуса та причиною їхніх успіхів?

Його проповідь була унікальною тому, що Він Сам був Доброю Новиною – Богом посеред людей. Для нас це означає, що ми можемо звіщати тільки те, що самі пережили, тобто досвід особистої зустрічі з Ісусом – просто бути свідками віри в Нього.

Першим етапом служіння Ісуса було звіщення керигми – урочисте проголошення її суті, того, ким є Бог і ким є людина для Нього. Що Бог зробив і продовжує робити для людини та її щастя, та що треба зробити людині, щоби з цього скористати. Суть керигми сьогодні така: Бог є любов і любить нас як Своїх дітей. Проблема полягає в тому, що гріх не дає нам змоги ані усвідомити цю любов, ані її пережити. Божий Син – Ісус Христос уже розв’язав цю проблему через Своє народження, смерть та воскресіння і дарував нам нове життя, простивши усі наші провини. Щоби прийняти цей дар спасіння, треба відповісти вірою, яка виявляється через навернення, тобто відречення від гріха і проголошення Ісуса Господом усього нашого життя. Щойно Ісус стане для нас Спасителем – тоді Святий Дух почне керувати нашим життям, обдарує численними дарами та їхніми щедрими плодами у щоденному житті. Переживаючи блаженства, живучи вірою і наслідуючи поставу Пречистої Діви Марії, ми потрохи зростаємо у Христі. Позаяк кожен із нас отримує якийсь дар Святого Духа на спільну користь, то ми разом з іншими братами і сестрами служимо одні одним нашими дарами, свідчимо Ісуса перед світом та очікуємо на Його повернення.

Проблема сучасного християнства полягає в тому, що ми катехизуємо неєвангелізованих людей. Навчаємо людей, які не знають Ісуса. Євангелізація полягає у звіщенні правди – урочистому проголошенні того, щоб Бог зробив для світу через Страсті та Воскресіння Свого Сина. Тільки після того, як конкретна особа відповідає на це проголошення – приймає Ісуса у власне життя як свого особистого Господа та Спасителя, можна починати катехизацію, яка пояснить людині деталі її віри та підкаже, як жити цієї вірою на щодень.

Багато віруючих людей хочуть мати конкретні плоди своєї віри та побожності, але їх не отримують. Бачать, що молитва, участь у Літургії, Сповідь та Причастя не звільняють від хвороб, неспокою, не вирішують швидко проблем, не змінюють життя і не приносять радості та щастя.

Притча про сіяча відкриває нам важливу істину, що віра починається із запрошення Ісуса у своє життя, визнати Бога основою, джерелом життя та добра. Щоб отримати Божі дари, треба спершу запросити Христа у життя, щоб Він був присутній у ньому. Тоді зможемо отримати добро для тіла й душі, матеріальне й духовне. Коли зустрічаємося з Ісусом у житті, то пізнаємо Його та Божу любов. Це пізнання зроджує в серці віру, поступово відкриває розуміння віри. Тоді Христос показує, як створити зв'язок віри, надії та любові з Богом, будувати щасливе життя на основі Божих заповідей та науки Ісуса.

Одна жінка перед смертю важко хворіла. Вона лежала на ліжку і весь цей час проводила в молитві та читанні Святого Письма. У день смерті біля її ліжка стояли дорослі діти і очима, повними любові, споглядали на вмираючу матір. Зібравши останні сили, вона ще раз піднялася з ліжка, поглянула на дітей і промовила: „Діти мої! Я залишаю вам великий скарб". Вони, дивлячись на матір, здивовано запитували: „Дорога мамо, це не можливо". Бо ніколи не бачили вдома цінних речей. Думали, що мама щось ховала від них. Але жінка знову повторювала: „Так, діти мої, я залишаю вам великий скарб, який принесе вам благословення". Вона подала їм Святе Письмо і промовила: „Пам'ятайте, діточки, що у цій святій книзі немає ні одного листочка, що не був би зрошений моїми слізьми. Це - мій скарб, який я залишаю вам. Виконуйте все, що там написано, і будете щасливі". Божа правда об’являє нам Ісуса, Який наповняє нас добром і чинить щасливими.

Розуміння істоти Божого Царства важливе також у вихованні дітей. Батьки, виховуючи дітей, переважно вчать їх молитов, ходити до церкви, Сповіді та Причастя. Але замало помагають їм пізнати Бога, ким є Ісус для них і яке має значення в їхньому житті, не наповняють їхнє життя присутністю Христа. Не знаючи Бога, дітям важко знайти зв'язок між Ісусом і життям та Його наукою. Хто знає Христа, той розуміє Його роль у житті та значення науки, як життєвий орієнтир.

Тож завдання духовного життя – пізнати Бога та Його любов, запросити Ісуса у життя. Тоді ми зрозуміємо значення віри, як будувати зв'язок віри й любові з Богом для щасливого життя. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист