Господь зглянувся над нею і сказав до неї: – Не плач.

Лк 7,11–16

Історія похорону сина вдови з Наїн дуже наближена до реалій нашого життя, коли багато людей гине у війні в Україні, в якій захищаємо свободу й незалежність нашої держави. Смерть невинних людей, воїнів викликає в багатьох плач, сумніви, непевність за добру долю нашого народу.

Читаючи це Євангеліє, бачимо, що в цій сумній події: смерті сина та похоронній процесії у певний момент з’являється Ісус. Його присутність цілковито змінює ситуацію. Ісус спершу звертається до прибитої горем матері: ,,Не плач!”. Він дарує їй потіху, розраду й підтримку. Словами ,,не плач” Ісус повертає матері надію на краще життя й доповнює це, повернувши до життя її сина. Бо де є надія, там є життя. Він зупиняє похоронний похід, а одночасно прояв смутку й плачу. Тоді промовив до померлого: ,,Юначе, кажу тобі, встань!” Господь потвердив Своє слово ділом і цим показав, що життя людини є в руках Бога. Ісус змінює події та обставини людського життя. Хто вірує й покладає надію на Нього, той у всьому знаходить сенс, надію та мету життя.

Дивлячись на подію вдови з Наїн, у ній знаходимо відповідь на питання теперішньої війни, проблеми особистого, подружнього чи сімейного життя. Брак здоров’я, роботи, грошей зроджують у нас відчуття, що мета життя померла. Ми часто не знаємо як і для чого далі жити, коли немає середників. Коли подібно в подружжі чи сім’ї виникають проблеми, конфлікти, то в дружини, чоловіка чи батьків з’являється відчуття, що подружжя чи сім’я померли для них. Бо стосунки в подружжі чи сім’ї не приносять більше любові та радості. У такій ситуації дехто вирішує розлучитися, залишити батьків чи дітей, бо не знаходять способів вирішення проблеми.

На початку цього Євангелія бачимо, що вдову намагалися підтримати учасники похоронної процесії. Це є знаком того, що вирішення будь-якої справи потребує нашої людської праці, особистих зусиль: пошуку додаткової освіти чи роботи, розмови з чоловіком чи дружиною, намагання знайти спільну мову, порозуміння з батьками або дітьми, навчитися поступитися місцем, згладжувати гострі кути.

Зустріч Ісуса з вдовою та померлим сином нагадує про потребу також духовної праці над вирішенням проблеми: молитви, участі у Службі Божій, Сповіді та Причастя, тобто співпраці з Богом. Молитва має зміцнити нашу віру у всемогутність Бога, надію на Його поміч та успішне вирішення проблеми, довіру до любові Ісуса. Тим самим утвердити переконання, що Христос знає проблеми нашого життя й може допомогти, додати впевненості в собі, що з Ісусом все можна перебороти, вирішити.

В однієї матері померла донька-одиначка. Мати не могла з жалю заспокоїтися. Вона повісила портрет дівчини у кімнаті й так часто дивилася на неї, плачучи. Це бачили знайомі та намагалися вжити різних заходів, щоб якось її заспокоїти. Одній знайомій прийшло на думку звернутися до художника, щоб він намалював образ, як Пречиста Діва під Хрестом тримає Свого мертвого Сина Ісуса, а внизу, під образом, написав слова: „Вона більше втратила, як ти!" Цей образ повісили на стіні, де висів портрет її доньки. Тепер мама дивилася на цей образ страждальної Божої Матері й почала розуміти, що, справді, Мати Божа втратила більше за неї, і отак вона заспокоїлася.

Тож які б випробування ми не переживали, як віруючі особи, пам’ятаймо, що немає безвихідних ситуацій, бо для Бога немає нічого неможливого. Тому християнин ніколи не зупиняється в праці, боротьбі за своє щасливе життя, не перестає постійно шукати Божої допомоги: проявляти віру, надію та довіру Христові, поки не отримає їхніх плодів – свого зв’язку з Ісусом.

Хто постійно працює разом з Ісусом, той зможе вкінці сказати, що Його любов до нас безмежна, що Бог завжди з нами, особливо у складних ситуаціях. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист