І от прийшли до нього несучи розслабленого; несли його четверо.

Мр 2,1-12

Євангелія неділь Великого Посту вибрані не випадково. Вони мають допомогти нам відкрити суть та значення свята Пасхи, до якої приготовляє нас час посту. Воскресіння Ісуса Христа – це торжество любові, спільноти людини з Богом. Через первородний гріх люди були вигнані з раю, втратили близькі стосунки з Господом і перестали бути учасниками Божої спільноти - Отця, Сина і Святого Духа. Ісус Христос смертю на хресті і воскресінням знову з’єднав нас із Богом - відновив наш зв'язок любові з небесним Отцем і участь у спільноті Божих осіб.

Історія оздоровлення Спасителем розслабленого чоловіка має багато значень. Однією із важливих тем цієї події є спільнота. У більшості випадків хворі самі приходили до Ісуса або Він звертав на них увагу. У нинішній події хворого приносять до Христа на ношах четверо товаришів. Те, що чоловіки відважилися на такий вчинок, означає, що хворий був дорогим для них, а вони були вірними товаришами розслабленого.

Сьогодні світ наповнений різними кризами: економічні, політичні, суспільні, моральні. Однією з найбільших є криза спільноти. Спільнота становить важливу складову в житті людини. Кожен з нас народився у спільноті, проживає та працює у ній. Ми походимо від Божої спільноти - Отця, Сина і Святого Духа та до неї повертаємося у хвилину смерті. Ніхто з нас не народився сам, а ми отримали життя від першої спільноти - батьків і все наше життя проходить в атмосфері стосунків з іншими людьми: навчання, праця, подорожі, відпочинок. Ніхто з нас не є самотнім островом чи самодостатнім, а часто потребуємо допомоги інших людей.

Ісус Христос, виховуючи апостолів як своїх наступників, не тільки навчав їх Божих правд, а найперше старався створити з них спільноту любові. Тому казав до них: „По тому всі пізнають, що ви учні мої, коли будете мати любов між собою”, „Це вам заповідаю, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив” (Йо 13,35), „але хто з-між вас хоче стати великим, хай буде вам слугою, і хто з-між вас хоче бути першим, хай буде рабом усіх. Бо й Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служити, лише щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох” (Мр 10,43-45).

Коли говоримо про спільноту – це означає не лише разом проживати, працювати. Такий зв'язок осіб називається колектив. У колективі на першому місці стоїть розумова чи фізична праця, її матеріальні плоди. Людина виступає тут переважно як середник у виготовленні якоїсь продукції, отриманні кінцевого результату виробничого процесу, діяльності підприємства – речей чи грошей.

На підприємстві одних робітників можна відносно легко замінити іншими. У спільноті це значно важче зробити, а іноді неможливо. Трудно знайти особу з таким самим характером і талантами. Наприклад, ніхто не замінить нам рідних батьків, дітей, братів чи сестер, перших вчителів.

Спільнота – це щось більше ніж колектив, група осіб, яких об’єднує спільна праця. Спільнота – це єдність духа: думок, бажань, поглядів, переконань близьких осіб. Їх єднає найперше взаємна любов заради якогось вищого, спільного добра – щастя і спасіння.

А вже з тої єдності випливає праця, потрібна для її зміцнення. Спільноту будує готовність постояти один за одного, а навіть віддати життя. „Ніхто не має більшої любові, коли віддає своє життя за своїх друзів” (Йо 15,13). Між членами спільноти панує відкритість, щирість, взаємне розуміння. Спільноту творить безкорислива любов і взаємне служіння.

Найпоширеніші спільноти на землі - подружжя, сім’я, родина. Подружжя і сім’я щасливі, коли між подругами, батьками і дітьми панує дух спільноти – взаємного служіння. Чоловік і жінка люблять себе, якщо доповнюють один одного талантами, працею, помагають разом зблизитися до Бога.

Також між батьками і дітьми виникають добрі стосунки, якщо батьки сприймають їх як Божий дар, плід взаємної любові, а не засіб реалізації своїх мрій: опіки та забезпечення. Бо гідність дітей і батьків однакова. Для доброго виховання дітей важливо допомогти їм відкрити Боже покликання для них: розпізнати добро, яке Господь хоче об’явити через них людям, дорогу, яка попровадить їх до Бога.

Один із пацієнтів академіка Пирогова запитав його: - Ким ви хочете бачити свого сина.? – Що ви маєте на увазі? – перепитав лікар. – Мене цікавить, до чого ви готуєте вашого сина? – Бути людиною! – відповів хірург. – Хіба ж ви не бачите, як багато є лікарів, адвокатів, професорів, але як мало серед них справжніх людей.

У подружжі, сім’ї виникають конфлікти, вони розпадаються, коли чоловік чи жінка або батьки використовують один одного у своїх інтересах. Традиційне розуміння сім’ї сприймає чоловіка як годувальника, який дбає про її матеріальне забезпечення: - заробляє гроші та речі для дому. А обов’язок жінки - дбати про внутрішнє добро дому: готувати їжу, прибирати, доглядати за дітьми. Таким чином потреба і вартість людини визначається тим, що робить, а не тим, що вона істота вільна і розумна.

Така модель сім’ї містить у собі небезпеку трактувати когось як річ, середник для отримання матеріального достатку. Осіб об’єднують переважно матеріальні речі, а не духовні: світогляд, довіра, взаємне пізнання і розуміння себе, віра і молитва. Роль чоловіка та жінки, батьків і дітей зводиться тут до виконання вузького кола обов’язків. Мало є того, що робиться спільно. Відповідно між подругами, батьками і дітьми бракує спільних інтересів. А тим самим присутності Ісуса, духовних містків, які надійно єднали б їх разом.

Щоб створилася спільнота між людьми, потрібна спільнота людини з Богом. Коли людина створить міцний зв’язок любові з Ісусом, наповниться Божим духом, тоді зможе об’єднати біля себе ближніх. Тільки Божа любов єднає людей різних характерів, поглядів довкола однієї ідеї, спільної мети. Вона збереже та захистить їх від гріхів та всякого зла, нас огорне могутня і постійна опіка Ісуса Христа. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист