Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний.

Лк 6,31-36

Словами Євангелія, тобто з допомогою притч та історій Ісус виховує у нас віру міцну й розумну. Віра нагадує правду, що людське життя оперте на двох основах: стосунки з Богом і ближніми.

У Євангелії цієї неділі Христос навчає про потребу любити своїх ворогів. Цим показує, що ворогами, тобто перешкодою у пошуках щастя можуть бути особи, негативно наставлені до нас або хтось ображений на нас, коли ми не виконали його бажання та різні проблеми. Коли стикаємося з цими перешкодами, вони викликають у нас негативне почуття і ставлення до них, бажання швидше звільнитися від цього. Натомість Господь каже любити своїх ворогів: бути до них доброзичливими, терпеливими, прощати. Природно це важко зробити, бо вимагає від нас бачити добро в тому, що нам шкодить.

Нинішню науку Ісус завершує думкою не про ворогів, а про милосердного Отця. Що це означає? Говорячи про потребу любити своїх ворогів, Спаситель надає цьому подвійну мету: добро дочасне та вічне, кажучи: „Велика буде ваша нагорода, і будете синами Всевишнього”. Ці слова містять у собі цінну пораду, важливу для виховання, удосконалення нашої віри. Як віруючі люди знаємо, що нічого у житті не стається без Божої волі, тож у молитві „Отче наш” визнаємо це словами: „Хай буде воля твоя як на небі, так і на землі”. Також пам’ятаємо слова Ісуса: „Усе, що ви зробили одному з моїх найменших братів, ви мені зробили” (Мт 25,40). Тому на все дивимося через призму вічності – любові до Бога та щастя в небі.

Така думка допомагає зрозуміти глибший сенс любові ворогів, який вкладає в них Господь. Любити своїх ворогів, за словами Христа, означає пізнавати в особах та проблемах образ доброго Бога. Бо не тільки хтось робить зло в житті, але й ми самі помиляємося, чогось не знаємо, можемо проявити неповагу до когось. Коли ми помиляємося, Бог не картає нас за це, якщо чогось не знаємо, не дорікає нам, коли згрішимо, не карає нас відразу за провини. Але зажди й у всьому небесний Отець ставиться до нас із розумінням, терпеливістю, милосердям. Дає можливість виправити помилки, змінитися, зробити життя кращим.

Думка про Бога у проблемах, коли стикаємося з різними ворогами, допомагає попри всі негативи життя відчути себе Божими дітьми, що ми не самі, а з нами Ісус, який нас любить і готовий допомогти.

Думка про присутність Бога в труднощах надихає до праці та боротьби зі злом та гріхом. Це вселяє в нас надію й довіру до Бога, що Він сильніший від наших недосконалостей, всякого зла у світі. Разом із Ним завжди можна отримати вирішення проблем, знайти добро у житті. Так переконуємося у правдивості слів Євангелія, що „для Бога бо немає нічого неможливого”. Про нинішнє Євангеліє святий Іван Золотоустий говорить таке: „Ніщо не робить людину так подібною до Бога, як любов до ворогів!"

Один священник розповів про такий випадок у його парафії. Багата мати послала на навчання свого здібного сина. На превеликий жаль, він там потрапив у лихе товариство, у якому втратив віру в Бога, яку йому прищепила старенька бабуся, коли він був ще маленьким. Перебуваючи у великому місті п'ять років, одного разу приїхав додому і сказав матері: „Мамо, я вже не є такий наївний, щоб вірити у все те, чого мене навчала колись бабуся". „Погано, сину", - промовила мама, і почала його переконувати, слізно благала покаятися, але нічого не допомагало. Тоді вона робить геройську офіру, звертається до Бога: „Боже, якщо моя дитина втратить віру, забери його з цього світу". Тим часом юнак, повний сил, гарний із лиця, рветься до життя, вже закінчує здобувати вищу освіту, готується до екзаменів. У той час у його молоде тіло закрадається страшна невиліковна хвороба. Не здавши екзаменів, син був змушений тулитися під сердечною опікою матері, якою вже давно гордував. У теплі родинного дому, біля люблячого серця турботливої матері, не віднайшовши здоров'я тіла, віднайшов здоров'я душі. Віра, яка завмерла в ньому, віджила. І незабаром він віддав Богу своє молоде життя, споглядаючи на краще життя у вічності. Найбільше переймався тепер за долю молодшого брата, який тільки готувався до вступних іспитів. „Матусю, - говорив він. Як будете посилати мого брата на навчання, не віддавайте туди, де навчався я, бо втратите його на землі, а можливо, й не знайдете колись і на Небі".

Як бачимо, віра може знаходити широке застосування у житті: допомагати у справах і проблемах. Коли керуємося вірою, вона помагає бачити Бога у всьому, особливо у складних ситуаціях. Тоді навіть у важких моментах все можемо пережити разом з Ісусом, як Його вірні друзі, бо довіряємо Його всемогутності та любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист