Тому, зо страху я пішов і закопав талант твій у землю.

Мт 25,14-30

Слово талант є багатозначне. У цій притчі воно має багато символічних значень. Першим цінним Божим талантом для нас є життя. Дивлячись на це через призму віри і Євангелія, можна сказати, що Господь дав нам подвійне життя: земне і вічне. Талант земного життя даний нам для того, щоб здобути інший талант - життя вічне.

Бог дає нам талант життя, дари не тільки для нас самих, а для спільного добра. щоб інші могли з них користати, як пише святий Павло: “Кожному дається виявлення Духа на спільну користь” (1 Кор 12,7). Через нас Господь об’являє Себе іншим людям – своє існування і любов. Тому метою нашого життя є Божа слава і спасіння власне та ближніх. Для здійснення цієї мети, щоб реалізувати талант земного життя, Христос дає нам у житті різні обов’язки, завдання, ситуації, аби з їх допомогою отримати ласку спасіння – Божу любов, а тим самим здобути цей другий талант – вічне життя. Саме це означає примноження талантів. Третій слуга став нещасливий і був покараний за те, що жив тільки для себе, а не для добра інших людей.

Сьогодні, у час різних криз, від деяких осіб можна почути слова: „Мені не хочеться жити. Я не бачу сенсу життя”. Такі слова, почуття свідчать про те, що люди, навіть віруючі, не шукають Бога в житті, Його любові, того найбільшого добра, яке заспокоює почуття душі. Вони не пізнають достатньо Христа, не шукають Його у проблемах, терпіннях, бо не приймають Божу волю, не стараються зрозуміти її. А якщо звертаються до Ісуса по допомогу, то лише з власної користі, не довіряють Йому вповні.

Якщо метою нашого життя є Бог – намагання пізнати і полюбити Його, бути у зв’язку любові з Ним, цим добром ділитися з ближніми, тоді це життя стає повноцінним, має сенс, бо отримуємо найбільше добро – любов Бога, яка приносить нам справжнє щастя - спокій душі.Через те, що люди шукають щастя в матеріальних речах, а не в Господа Бога, тому й опановує їх криза сенсу життя.

В одному поїзді їхав видатний проповідник. Коли до нього підійшов контролер, щоб перевірити квиток, проповідник запитав: - Скажіть, будь-ласка, з яким квитком можна заїхати в Царство Небесне? – Туди, пане, дістанетеся за великі гроші. З грошима вас скрізь пропустять, - відповів контролер.

Справді, сьогодні за гроші можна багато всього придбати, але до Царства Небесного є тільки один вхід – не через гроші, але через любов Ісуса Христа.

Теперішнє розуміння щастя зводиться до багатства та вигоди тіла. Таким чином багато людей живуть для себе, бо пов’язують своє життя з достатком і красою тіла. Вони не відчувають потреби іншої людини. Люди пов’язують своє життя зі світом – матеріальними речами зі страху, бо бояться, що їх не сприймуть без цього, щоб їх не відкинули, не втратити земного щастя. Такі особи живуть для себе, а не для Бога. Тому не мають спокою, не знаходять щастя. Апостол Павло пояснює це так: „Ніхто бо з нас не живе для себе самого і ніхто не вмирає для самого себе: бо коли ми живемо, для Господа живемо; і коли ми вмираємо, для Господа вмираємо. Отож, чи ми живемо, чи вмираємо, ми Господні. На це бо Христос умер і воскрес, щоб і над мертвими, і над живими панувати” (Рим 14,7-9).

Людське життя має вартість саме в собі, а не в речах, як вважає світ: чим більше речей, тим більше щастя і буде довше життя. Сенс людського життя є в іншій особі, зокрема  в Господа Бога. Тільки інша особа розуміє нас, дає спокій, даруючи свою любов, а не матеріальні речі.

Земля у притчі, в якій третій слуга закопав свій талант, символізує світ. Якщо ми не маємо вищої, релігійної мети, не працюємо над собою з боку людського, духовного, щоб пізнати себе, не розвиваємо свої здібності, не реалізуємо себе у житті, а гонимося за багатством, нищимо здоров’я шкідливими звичками, розпустою, то закопуємо цей талант у землю – цей світ, а не розвиваємо його для Бога, для вічності.

Притчу про таланти Ісус завершує словами: „а в того, хто не має, заберуть і те, що має” (Мт 25,29). Сьогодні багато людей живуть за своїми бажаннями, пристрастями тіла, а не за Божими заповідями, моральними критеріями, бо вважають життя своєю власністю. Однак смерть переконує нас, що це не так, що життя не є нашою власністю, а Божим даром. Якщо було б так, то ми не помирали б. Раз людина помирає, значить не має повної влади над своїм життям. Праведний Йов ще у Старому завіті сказав: „Бог дав, Бог взяв”. Цю правду Христос виразив словами: „візьмуть і те, що має”.

Отож, на чому ми зосереджуємо свою увагу, з чим пов’язуємо своє життя, те і є джерелом нашого щастя. Від Бога приходить найперше душевний спокій та сила любити, терпіти, прощати, мати милосердя, надія побачити Бога власними очима і відчути всю повноту Його любові. А від світу приходить приємність, яка швидко проминає, коротке задоволення, тимчасова вигода тіла, але від цього ніколи немає постійного і глибокого душевного спокою. Таке життя стає постійним пошуком щастя, хоча в певний момент воно відійде від нас. Але правдивого щастя у ньому людина так і не знайде. Амінь. 

о. Михайло Чижович, редемпторист