Люби Господа, Бога твого, усім твоїм серцем.

Мт 22,35–46

У цю неділю чуємо в Євангелії про великі цінності людського життя: Заповіді любові Бога й ближнього. Любов – це найбільша цінність у цьому створеному світі. Бо сам ,,Бог є любов’ю” – нашим дорогоцінним скарбом. Тому все в житті має вартість завдяки Божій любові.

Любов вічна! Але любов буде жити в нас, доки ми будемо любити! Любов не може закритися в собі. Адже Бог відкритий для всіх. Людське життя виникло з любові і завдяки любові продовжується. Саме любов дає зміст нашому існуванню! Ми часто запитуємо себе: ,,Чому живу, задля чого?” Бо не раз приходить сумнів доцільності нашого існування… Особливо, коли переживаємо випробування. А відповідь проста: ,,Щоб любити! Любити Бога та ближніх”. І хто відійшов від цієї цілі, той не відчуває повноти життя. Саме любов наповняє життям наші мрії, бажання, думки. Любов утримує в єдності наші сім’ї та родини. Любов через прощення і примирення зближує віддалених через гріх. Коли відійдемо від любові, перестанемо любити, відчувати від інших любов, тоді втратимо бажання жити і дарувати життя іншим! Любов потрібна нам як вода, повітря, як тепло, щоб могти повноцінно жити. Зникне любов – перестане існувати життя.

Любов потрібно берегти, бо вона єднає нас із Богом та ближніми, Який є джерелом нашого щастя.

Земне життя людини недосконале, бо гріх іноді руйнує наш зв'язок із Богом і ближніми. А любов є духовним ліком, який відновлює цей зв'язок. Цю любов називаємо – МИЛОСЕРДЯ. Божа любов милосердна і тому здатна перемінювати зло у добро, ненависть у любов. Любов не має страху! Вона як сонце, що не боїться темноти. Зігріває інших, не очікуючи нічого назад.

Християни, які наслідують Христа, не бояться грішників – вони їх люблять. Люблять не за те, що хтось є кимось, а за те, що вірять в істину, що любов може перемінювати людей. Лише той, хто пережив на собі Божу любов, зможе засвідчити про її необхідність у житті, людських стосунках.

Один батько молився з плачем і благав Бога дати здоров'я його тяжко хворому синові: ,,Отче мій, Господи Всемогутній! Зціли мого хлопчика!”

Він благав і не бачив, що поряд давно знаходяться Ангели. Вони щосили намагалися підняти до неба його молитву, але не могли. Вона була дуже важкою. Але цієї хвилини, невідомо звідки, з'явився Архангел Михаїл. ,,Що відбувається?” - спитав він, побачивши труднощі Ангелів. Ті сумно сказали: ,,Не можемо підняти молитву”. ,,Чому?” - запитав Михаїл. Ангел-Хоронитель хворого хлопчика сумно похитав головою: ,,Тому що цей тато багато разів ображав свого сина і словом, і ділом, був нікчемним батьком. У його молитві немає головного: покаяння”.

Архангел Михаїл суворо промовив свій вирок: ,,Я забираю душу хлопчика!” - і зробив наказовий знак. Але інший, молодий Ангел раптом кинувся до величного Начальника Небесних Сил і палко попросив: ..Святий Михаїле! Дай мені рівно хвилину! Я намагатимусь все виправити!” Михаїл затримався, поставив свій меч, а Ангел кинувся до батька і щось прошепотів йому у вухо. Звичайно, тато не бачив Ангела, та й шепоту чути не міг, але чомусь замислився, гірко стиснув губи, а потім тихо заплакав… Недобрий батько зрозумів, як був неправий. І, притиснувши долоні до лиця, промовив зі сльозами: ,,Вибач мені, Господи, вибач за те, що ображав мого сина, як часто лаяв його нізащо, пробач мені, Отче…”

Тоді молитва чоловіка стала легкою й ангели понесли її вгору на небо. Незабаром син став здоровий. Розлетілися Небесні ангели, і лише наймолодший із усіх Ангелів, той, що заступився за батька, залишився сидіти. Він думав, наскільки важливе покаяння, і яку силу має воно, і чому люди так мало знають про це. Раптом ангел побачив: з хати піднялася ще одна ніжна, чиста молитва подяки.

,,Дитина здорова!” – зрозумів ангел. - Синові краще!” Він тепло посміхнувся, дбайливо взяв у долоні цю молитву і поніс угору, у небеса до Бога.

Любов є вічна, бо вона походить від Бога. Бог не вмирає, існує вічно і тому любов не зникне. Ми можемо лише її затримати в собі, але тоді це вже не буде любов… Бог з превеликої Своєї любові створив світ і людину й продовжує дарувати всім любов. Тож правдива любов відкрита й ділиться з іншими, дарує їм Ісуса.

Це подібно до чоловіка, що не хотів поділитися яблуком і сховав його, а воно зігнило…, а насправді це яблуко показало гнилість його душі. Можливо не потрібно злитися на те, що речі самі псуються, чи міль і хробаки точать. Може треба почати жити в любові та ділитися нею з іншими, щоб любов наповнила життя добром та щастям. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист