Що ви думаєте про Христа? Чий він Син?

Мт 22,35-46

Читаючи кожної неділі окремий уривок Євангелія – певну науку Ісуса Христа, і роздумуючи над ним, ми розглядаємо його як один із аспектів духовного життя. Але рідко і дуже мало говоримо про саме християнство, як релігію – його істоту, переваги у порівнянні з іншими релігіями, спосіб реалізації, значення у житті. Сьогодні скажемо кілька слів про те, чим є християнство, про гідність і негідність християн.

Християнство є релігією надприродною, об’явленою і заснованою самим Богом. Її засновником є не людина, а сам Божий Син Ісус Христос. Натомість інші релігії – іслам, буддизм виникли з людської ініціативи. Християнство – це релігія любові і свободи. В її основі є стосунок любові людини з Богом і ближніми, любові вільної, здатної добровільно вибирати і творити добро, готової до самопожертви. Співчуття, терпеливість, милосердя до ближніх з усіма їхніми вадами і гріхами є змістом християнської любові, покликанням християнської досконалості. А християнські закони, зокрема Божі заповіді – це середники, які служать побудові стосунків любові її членів, а не мертві приписи. Потвердженням правдивості і досконалості християнства у порівнянні з іншими релігіями є те, що першим прикладом любові і виконавцем її законів є сам Господь – Божий Син Ісус Христос, який з любові помер за наші гріхи і третього дня воскрес для нашого спасіння. В інших релігіях моральним прикладом є людина.

Найважче втілити в життя релігію любові, але від цього сама релігія любові не втрачає своєї істинності й досконалості. Християнство вимагає від вірних праці над собою, змінити себе з середини, жертвувати себе: любити ворогів, прощати кривдникам, мужньо протистояти спокусам світу. Інші релігії вимагають лише виконання закону, а не вимагають внутрішньої зміни. Найважчою працею є змінити себе, найбільшою жертвою – зректися своєї волі, жити духом віри і любові. В ісламі, буддизмі людина виконанням закону віддає славу Богу, а в християнстві не тільки прославляє Господа, а й єднається з Ним у молитві і Святих Тайнах.

Християнин – це особа, яка не тільки вірить в існування єдиного Бога, що Христос є Божим Сином, а сприймає себе, життя, світ у світлі Божої правди, переживає в дусі любові. Гідність християнина полягає у тому, що він має образ і подобу Бога, єднається з Ним у Святих Тайнах.

Християнство реалізує себе в Церкві – спільноті учнів Христа. Церква – це живий духовний організм. Християнська Церква складається не тільки з осіб досконалих, святих. Вона існує насамперед для грішників, для недосконалих, для тих, хто гине, щоб спасати їх і діє в світі, зануреному в гріх. Церква є небесна за своїм походженням і вічна в своїй основі, але діє вона на землі, в часі, а не в піднебесних просторах, віддалена від грішного світу, тож і повинна насамперед допомагати цьому світові, спасати його для життя вічного, підіймати до Неба. Сутність християнства – у злуці вічності і тимчасовості, неба і землі, Божественного і людського, а не у втечі від тимчасового, земного, людського. Тимчасове, людське потрібно не заперечувати і відкидати, а просвітлювати і преображати.

Сьогодні найбільшим запереченням християнства є самі християни. Про християнство міркують за вчинками християн – про християнство робили висновки насамперед з його вчення, його вічною істиною та його заповітами. Погани наверталися і приймали Христову віру, бачачи приклад життя християн. Натомість погані християни заступають собою християнство. Безчинствами християн, їхнім спотворенням християнства ідолопоклонством, неморальною поведінкою, їхнім насиллям люди світу цікавляться більше, аніж самим християнством, його величною істиною. Тож і про саме християнство чимало людей сьогодні роблять висновки із вчинків неправдивих християн, поверхневих, звироднілих. А хіба можуть злість і ненависть таких християн свідчити про релігію любові? Чи насилля, які вони чинили упродовж століть, свідчити про релігію свободи? Такі християни лише компрометують християнство, відвертаючи від Ісуса слабкі душі. Теперішні християни своїм маловірством та неморальною поведінкою самі руйнують християнство, нищать свою віру і самих себе. Уся негідність християн виявляється в тому, що вони не виконують заповітів християнства, зраджують їм і перекручують їх. Через невідповідну поведінку християн люди засуджують християнство.

Як це проявляється на практиці.

- Найперше – це невідповідна поведінка християн у храмі, особливо під час Служби Божої. Коли вся спільнота молиться і прославляє Христа, окремі особи зайняті своїми молитвами. Коли читається Євангеліє – науку Ісуса і Він промовляє до нас, деякі люди не слухають цього, а в той час ходять від ікони до ікони, почитають свого бога. Чи можна назвати це повагою Ісуса Христа? Звичайно, що ні. Також своїм непристойним виглядом: магічні прикраси на собі, чорні окуляри на голові, розпусним одягом люди виявляють неповагу до свого Бога, бо шукають у храмі користі, людської слави, а не Господа Бога. Найперше їм бракує поваги до самих себе і ближніх, простої культури. Така поведінка свідчить про те, що людина не розуміє, де вона знаходиться, що в той час відбувається у храмі, перед ким вона стоїть, для чого прийшла сюди. Це означає, що вони не знають Бога, в якого вірують, не мають почуття святості, бо не відчувають різниці між собою і Богом, храмом і світом.

Уявімо собі, що хтось із нас є вчителем. Ви прийшли до класу і провадите урок, пояснюєте якусь тему, а в той час одні учні входять до класу, а інші виходять: чи ви будете задоволені цим? Думаю, що ні. Подібно ми поводимося перед Ісусом, який також не задоволений нашою невідповідною поведінкою у храмі.

• Християни заперечують, руйнують свою віру, авторитет Церкви, коли звертаються по допомогу до всякої ворожби для вирішення проблем.
• Багато християн не живуть духом Христової науки, а духом світу. Замість бути ідеалом моралі для світу, стають прикладом неморальності через ненависть, розпусту, вбивства абортами, хабарі тощо.
• Люди носять назву християн, вірують у вічне життя, а дбають про вигоду свого тіла, а не добро душі, земні цінності, а не духовні.
• Така поведінка свідчить про відсутність у них плодів хрещення. Люди прийняли Тайну Хрещення як релігійний звичай, християнський обряд, але не пережили її як зустріч з Христом. Тому в їхньому житті немає вчинків віри і любові до Бога як виразних знаків, які б свідчили про присутність Ісуса Христа в їхньому житті.

Після хрещення дітей деякі батьки та родичі приносять освятити хрестики, медалики, а деколи різні прикраси, іноді сумнівного змісту: підкови щастя, знаки зодіаку, хочуть поєднати Бога і світ. Так можна дійти до такої крайності, що люди схочуть посвячувати косметику, засоби магії: карти, червоні нитки та інші речі.

Якою є якість християнина, рівень його духовного життя – зв’язку з Богом, таким є авторитет Церкви і християнства. Так проявляється сила Божої любові і всемогутності у світі. Такою мірою Христос може змінити світ на краще. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист