Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?

Мт 22,1-14

Притчу про весільну гостину Ісус розповів після притчі про виноградник. Вона доповнює, підсилює значення попередньої притчі. Нинішньою притчею Христос намагається ще раз наголосити, підкреслити турботу Бога про нас та важливість нас задля Царства небесного.

Важливою, центральною думкою притчі про весілля є доброта Бога, яка необмежена нічим: особами, місцем, часом, обставинами, станом нашої душі – праведністю чи гріховністю. Тому небесний Отець прикладає всі зусилля, використовує кожну нагоду, щоб учинити всіх людей учасниками свого Царства, вічного життя і щастя. Він потверджує це різними знаками у нашому житті. Особливою нагодою відчути Божу доброту є Свята Літургія. Вона єднає нас з Богом через слова Євангелія та тіло і кров Ісуса Христа. Ісус нікого не обмежує своєю ласкою, не обминає. Він дає „Мир” та благословення всім присутнім у храмі. Це вказує на важливість нас для Бога, Його турботу про нас. Тому немає оправдання тим, хто каже: Бог покинув мене, не допомагає мені. То ми відмовляємо Богові у любові до нас, допомозі, опіці над нами байдужістю до Його науки, недбалістю в обов’язках, легковажністю до гріхів.

Якось сестра сказала своєму братові - Мама любить нас завжди – коли ми слухняні й коли ми непослушні. – Як це може бути? – спитав той. – Ось так, - відповіла сестра, коли ми слухняні, мама нас любить з усмішкою; а коли ми неслухняні, вона любить нас зі слізьми.

Це цілком правильне розуміння. Так любить і Бог Своїх дітей: коли вони хороші, духовно слухняні, то Бог любить їх з радістю, а коли вони не хороші, то Бог любить їх зі смутком і слізьми.

Коли зустрічаємо в житті якісь кари (хвороби, терпіння, катаклізми), то це не помста від Бога, а сильніші знаки, заклики до навернення. Це ми бачимо у сьогоднішній притчі.

Чоловік увійшов на святковий бенкет без весільної одежі, тобто прийняв запрошення, але не повів себе відповідно до запрошення. Бо наш одяг та поведінка свідчать про те, як ми шануємо людину, до якої йдемо в гості. Присутність убогого чоловіка на весіллі не мала бути даниною, послугою цареві, а виявом поваги і любові до Його доброзичливості. Імовірно той чоловік вважав, що робить велику послугу царю, завітавши на гостину. Він вважав, що весільний одяг необов’язковий, достатньо буде його присутності.

Деякі екзегети зазначають, що колись багаті люди разом з запрошенням на весільний бенкет присилали також і одяг, призначений для гостини, зокрема убогим. Мати змінний одяг в ті часи було знаком заможності. Тому від людини, запрошеної на вулиці, неможна було вимагати святкового вбрання. Правдоподібно, що цей невідомий гість також отримав із запрошенням весільний одяг, але не одягнув цього вбрання, яке йому дали, приховавши його до кращих часів, або ж встиг продати, або ж забруднити настільки, що краще було вже й не одягати.

Саме так поводиться багато християн, які вважають, що роблять велику ласку Богу тим, що відвідують церкву, ставлять свічки, моляться рано і ввечері, навіть ходять в паломництва, і при цьому зовсім не намагаються змінити своє грішне життя, нехтують Божими заповідями.

Вони подібні до цього чоловіка, бо практикують свою побожність з обов’язку, але без свідомості того, що і для чого роблять. Таким чином не вдягають одежу Божої правди, віри, довіри, покори, Божої волі. У своєму зв’язку з Богом не мають любові і тому самі позбавляють себе Божих ласк. Такі особи мовчать, не відповідають на знаки Божої любові.

Коли цар запитав гостя про брак весільної одежі, той мовчав. Мовчання чоловіка свідчить, що він розуміє свою провину. Він не оправдовується, але водночас не визнає провини, не кається, не перепрошує, не відповідає на запитання, не реагує на дію, ласку Бога, не використовує шанс залишитися на весіллі, бути спасенним. Цар, питаючи чоловіка про весільну одежу, робив останні старання, щоб вчинити його учасником своєї гостини. Він називає його другом, з повагою ставиться до нього. Але гість своєю мовчанкою не використав цієї нагоди. Цим він виявив велику неповагу до царя, за що був справедливо жорстоко покараний.

Яким би не було буквальне значення одежі, цей уривок має на меті показати важливість праведності у нашому житті. Замало повірити в Спасителя, потрібно жити відповідно до цієї віри; замало охреститися, потрібно зберегти освячуючу благодать, отриману в Святому Хрещенні.

Ісус дає нам багато знаків своєї ласки, але люди не бачать їх і не відповідають на них. Метою їхнього життя є власне „Я”, особисті інтереси. Тому вони не чують Бога, а слухають голос і правду світу, дбають про багатство, добро свого тіла. Якщо люди не шукають у житті вищих, духовних цінностей, моральних принципів, то не шукають Бога, відповідно ніколи не знайдуть глибокого задоволення собою та життям, самі погублять себе у темряві власного самолюбства. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист