Натанаїл сказав: „ Звідкіль ти мене знаєш?”

Йо 1,43-51

Отці Церкви називають час Великого Посту духовною мандрівкою або потребою проплисти велике море посту і прибути до пристані Воскресіння Ісуса Христа з мертвих. Коли здійснюємо якусь подорож, то кілька разів зупиняємося, щоб перепочити й набратися сили, зорієнтуватися, чи йдемо у правильному напрямку, доброю дорогою до визначеної мети.

Неділі посту – це духовна зупинка у мандрівці до Пасхи Христової. Їхнє завдання – допомогти нам з’єднатися з Ісусом та разом з Ним духовно воскреснути до нового життя у Божій любові. Для доброго проведення посту Церква подає нам різні середники, завдяки котрим прагнемо оздоровити наші відносини з Богом, з ближніми і з самими собою. Навернення до Бога починається з усвідомлення людиною її актуального стану, тобто кожен мусить дати собі відповідь: ким я є, яким є моє ставлення до Бога, до ближнього та до самого себе? Перше звернення, яке Бог скерував до впалого людства, було питання: „Адаме, де ти є?" У ці дні ми також маємо поставити собі це питання: „Де я є?”

Усі неділі Великого Посту мають спільний позитивний дух - доброта Бога, вершиною якої є наше спасіння через смерть і воскресіння Ісуса Христа. Цю доброту отримуємо через пізнання себе та Христа. Прикладом цього є апостол Натанаїл. Він знав і вірував у єдиного правдивого Бога, читаючи і роздумуючи над книгами Старого Завіту. Але не знав таємниці Святої Тройці. З допомогою апостола Филипа Натанаїл особисто зустрів і пізнав Божого Сина, а в Ньому очікуваного Месію Ізраїля. Це пізнання він виразив словами: „Учителю, Ти - Син Божий, Ти - цар Ізраїля” (Йо 1,49). Якби апостол не зустрів Христа, не отримав би повного знання про Господа. Завдяки цій зустрічі Ісус відкрив Натанаїлу усю правду про Бога.

Перша неділя посту нагадує нам про потребу зустрічі з Христом, як звертаємо увагу на Нього в житті.

Коли переживаємо духовне життя як зустріч з Ісусом, тоді пізнаємо Ким Він є взагалі і для нас, пізнаємо краще себе, власну гідність, щастя – бути завжди з Богом, а не у світі.

Тому піст даний нам для покаяння і навернення, духовного очищення, просвітлення молитвою, Сповіддю і Причастям. Ці середники мають допомогти нам пізнати себе як великий Божий дар, а Бога, як великий свій скарб.

Чим вищий рівень пізнання Бога і себе у світлі Його правди та любові, тим глибше перемінюємо себе і своє життя. На важливості цього наголошує апостол Іван: ,,Ми пізнали і увірували в ту любов, яку Бог до нас має” (1Йо 4,16). Блудний син повернувся до рідного дому щойно після того, як увійшов у себе, застановився, як низько він опустився. Чим більше пізнаємо Ісуса, тим більше пізнаємо себе, власну гідність, вартість та сенс життя і все, що в ньому відбувається, дорогу до справжнього щастя, яке можливе тільки з Богом.

На світі нічого не виникає само від себе! Цю премудрість знала навіть одна семирічна дівчина, яка їхала якось у поїзді зі своїм батьком. „Тату, поглянь на ці гарні гори і ліси! Скажи мені, хто їх зробив?” „Ніхто! - відповів батько. - Це все само від себе повстало!” „Само від себе? Я не розумію тебе. Позавчора я випадково облила свій зошит чорнилом. Я пам'ятаю, як хотіла тебе обманути. Зі страху сказала, що чорнило вилилося само! Чи пам'ятаєш, як ти тоді говорив, що на світі нічого не буває само від себе? А тепер говориш, що ці гарні гори, ліси, квіти — самі від себе виникли?” Вся краса світу доводить правду, що її творцем є Бог.

Історія покликання Натанаїла пригадує нам кілька основних завдань посту:

- оживити основне покликання нашого життя - пізнати і полюбити Бога, бути в єдності з Господом тут і у вічності. Це пізнання Божої любові свідчити словом і ділом – прикладом свого життя, щоб іншим відкрити Бога, який є любов’ю, і привести до Нього.

- час посту - духовне очищення: звільнитися від гніву, гордості, самолюбства, брехні, зневіри; відновлення зв’язку любові з Богом і ближніми.

- пізнати Бога і себе, стан своєї душі, власні гріхи, щоб щиро покаятися за них.

Яку конкретну користь дає нам глибоке пізнання Господа Бога.

Ми отримуємо мало дарів, любові та допомоги Божої через поверхневе духовне життя: слабке знання правд віри і науки Ісуса, сповідь з обов’язку, ніж любові до Ісуса, побожність у вигляді дотримання звичаїв, традицій, ніж прояву віри. Людина, котра глибше пізнала Христа, відчуває силу віри і отримує великі її плоди. Це захищає її від шкідливого впливу забобонності та ворожби.

Хто не знає Ісуса, проявляє легковажність до гріхів, як пише апостол Павло: „Якби пізнали, не розп’яли б Господа Слави” (1Кр 2,8). Людина легко чинить гріхи, якщо не знає дару Божої любові. Хто пізнав, яка велика любов Ісуса до нас, той уникає не тільки тяжких гріхів, але й грішних думок.

Через глибоке пізнання Христа у серці людини зроджується велика довіра до Нього. Цю правду висловив псалмоспівець ще у Старому Завіті словами: „Тому, що він виявив свою любов до мене, я його врятую; я вивищу його, бо знає моє ім’я” (Пс 91,14). Хто знає Бога, той не боїться відкрити перед ним своє серце, керуватися Його порадами і настановами, а не голосом світу. Такій людині не страшні життєві випробування, бо знає що Господь завжди з нею, допомагає та охороняє її.

Коли добре знаємо людину – розуміємо її поведінку. Чим більше пізнаємо Ісуса, тим краще розуміємо Божу волю і провидіння, дороги, якими Господь провадить нас до Себе, до щастя і життя вічного.

Пізнавши всемогутність і любов Ісуса, людина покладає всю надію на Нього. У Христі бачить джерело свого щастя. Тому не гониться за матеріальним речами і вигодою тіла, а дбає про духовні цінності та добро душі, те, що зближає і єднає її з Богом – основою і джерелом щастя.

Якщо бажаємо щедро отримати Божі дари, вміймо проявити відвагу і знайти час пізнавати Ісуса молитвою і читанням Святого Письма. Чим більше знаємо Христа, тим більше отримаємо Його любові, як каже апостол Павло: „Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто щедро сіє, той щедро жатиме” (2Кр 9,6). Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист