Трансляція Богослужінь на YouTube

На свято Покрови 1990 року розпочалося відновлення занедбаної за роки радянської влади святині та почалась історія греко-католицької парохії свщмч. Йосафата у Львові.

Чудова пам’ятка архітектури ХХ ст. чи храм, що став для людей справжньою духовною домівкою? Як же постав храм свщмч. Йосафата? Про що говорять його стіни? Що ж це за скульптура на центральному фасаді? І чи відомо усім, що колись тут був костел св. Франциска Ассизького і монастир капуцинів?

Перший монастир Ордену Братів Менших Капуцинів в Україні було засновано у Львові ще 1709 року. Поряд був збудований костел Непорочного Зачаття Діви Марії (тепер церква Адвентистів сьомого дня на вул. Короленка). Імператор Священної Римської Імперії Йосиф II своїм декретом спричинився до закриття капуцинських монастирів на сьогоднішніх українських землях.

Наприкінці XIX століття з’явились перші плани відновити у Львові присутність капуцинів. Ініціатором запрошення капуцинів був о. Едуард Подольский, настоятель костелу св. Мартина, розташованого в районі Підзамче, а Львівський архиєпископ Йосип Більчевський подарував монахам мікрорайон Замарстинів.

Наріжний камінь костелу св. Франциска Ассизького освячено 19 липня 1925 року, коли вже був завершений фундамент. Через два роки розпочато зведення монастирського будинку.

У той час місцевий уряд заявив, що затверджуватиме лише оригінальні проекти будівництва нових храмів з використанням сучасних стильових форм. Винятком став капуцинський костел св. Франциска Ассизького за проектом Яна Сас‑Зубжицького. Капуцини безпосередньо не підпорядковувалися місцевій владі, тільки своїм наставникам, а Зубжицький як відомий архітектор, реставратор, засновник Товариства нагляду над пам’ятками мистецтв і культури у Львові та професор Львівської політехніки мав великий авторитет серед духовенства. Так постав мальовничий храм з використанням елементів епохи Відродження, маньєризму і раннього бароко, в поєднанні з мотивами із середньовіччя.

Храм збудований із цегли та каменю, тинькований лише із середини. Костел складався з трьох нав. До костелу з північної сторони було добудовано каплицю св. Антонія, покриту банею з ліхтарем. Тепер тут розміщена захристія храму свщмч. Йосафата (катехитичний зал був добудований вже у теперішні часи). До північно-західного наріжника фасаду примикала восьмигранна невисока вежа із гвинтовими сходами, що вели на хори. Головний фасад прикрашали монументальні фігури святих та пілястри (плоскі виступи на поверхні стіни). До наших днів, на жаль, не дійшла частина фресок храму, знищена в радянські часи.

Цікаво, що в костелі колись були три дзвони, названі Александер, Чеслав і Юзеф. 2008 року з нагоди проведення Місії у церкві свщмч. Йосафата було посвячено три нові дзвони – Андрій, Гавриїл і Йосафат.

На будівництво святині складали багато пожертв. Великою мірою до побудови костелу та монастиря спричинився о.Чеслав Шубер, який у США вів реколекції та місії, а пожертвування призначав на їх будівництво. Серед великих жертводавців були також магістрат Львова, Львівська митрополича курія, Галицька ощадна каса, дріжджева фабрика з Лисиничів та ін.

Восени 1930 року архиєпископ Болеслав Твардовський посвятив костел св. Франциска Ассизького, у вівтарі розмістили образ св. Франциска.

У 1932-1933 роках поруч з костелом добудовано парохіяльний дім. Парох створив позичкову касу, відкрив парохіяльну бібліотеку та організував парохіяльний аматорський театр. У 1940-1941 рр. цей дім був гуртожитком для учнів школи садівників, а з 1941 до 1944 року в монастирі працювала кухня для бідних.

Традиційно з костелу св. Франциска Ассизького з нагоди свята Воздвиження Чесного Хреста вирушала піша проща до села Милятин, 60 км від Львова. У Милятині знаходився чудотворний образ Розп’яття Ісуса Христа. У часи переслідування капуцинів з боку радянської влади вирушати у прощу було досить небезпечно, адже прочан могли зупинити з обшуком. Та коли приходив час прощі, групка парохіян на чолі з отцем все-таки вирушала в дорогу з духовними піснями та молитвою за  визволення.

Навесні 1946 року радянська влада таки ліквідувала монастир капуцинів на Замарстинові. Монахи змушені покинути храм та монастир назавжди. У святині влаштували фільмосховище, а сам монастир перетворили на житловий будинок. Головний вхід до монастиря був перетворений на вікно. Колишній дім парохії добре зберігся, але так і не був потинькований. Останніми роками тут знаходився філіал Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки, а з 2011 року розпочато його перебудову.

З виходом УГКЦ з підпілля повернути святиню і розбудувати громаду були покликані отці-редемптористи. Розпочалася реставрація церковної споруди. З благословення тодішнього ігумена монастиря о. Ігоря Возьняка отці-редемптористи привели храм у належний для молитви стан та розпочали душпастирську діяльність.

Першу Літургію, в якій взяла участь невелика громада вірних, відслужив довголітній сповідник віри о. Михайло Винницький разом з о. Василем Іванівим і о. Олексієм Хілінським. Храм був названий на честь святого священномученика Йосафата, адже саме таку назву мала невеличка капличка на Замарстинові, яка діяла до 1946 року.

Багато людей спричинилися до будівництва та становлення храму. Багато промовлено молитов, і саме таким був Божий задум, щоб святиня вистояла і служила місцем зустрічі людини з Богом. Невелика ззовні, але монументальна всередині, церква не перестає милувати око гостей та жителів міста. Про колишній костел капуцинів нагадує лише статуя монаха, що височіє на фасаді храму. Щодня «Андрій», «Гавриїл» та «Йосафат» дзвінкими «голосами» скликають вірних до церкви свщмч. Йосафата. Без людей храм залишався б черговою пам’яткою архітектури, але є вірні, які щонеділі заповнюють храм, творячи єдину Христову Церкву.