emblem
Меню Закрити

Написати священику

(Тут ви можете запитати про свята, пости, сповідь, покликання, сімейні стосунки, Церкву та багато іншого)

Єпископи

Засновник редемтпористів вчив своїх духовних синів, щоб, трудячись для Церкви, не приймали жодних церковних нагород чи повноважень. Тим не менше, вчив також синівського послуху церковній владі. Коли ж в 1762 році він сам отримав номінацію на єпископа, то виїхав до Риму, щоб відмовитись. Однак, з послуху прийняв це служіння і 20 червня 1762 р. отримав єпископські свячення.

За більш ніж столітню історію служіння редемптористів в Україні на єпископське служіння Церква покликала 16 редемптористів Львівської Провінції. Вісім із них вже померли, з яких двоє проголошені блаженними. І вісім єпископів несуть це служіння в УГКЦ.


Миколай Чарнецький 

(14.12.1884 - 02.04.1959)

Першим редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був блаженний Миколай Чарнецький. Миколай Чарнецький вступив до редемптористів у серпні 1919 р., будучи на той час вже священиком (2.10.1909 р.). 15 вересня того ж року відбулись облечини у Збоїсках, і через рік - 16 вересня 1920 р. - там же він склав перші обіти. Вічні обіти о. Миколай склав 16 вересня 1923 р. В монастирі виконував різну послугу: соцій новиків, викладач та сповідник в ювенаті, другий дорадник та секретар віце-протоігумена, дорадник місцевого настоятеля, економ, префект студентів і братів, місіонер. 16 січня 1931 р. Миколай Чарнецький був іменований титулярним єпископом Lebedus та Апостольським візитатором для Волині, Підляшшя і Полісся. Хіротонія відбулась у Римі в церкві Матері Божої Неустанної Помочі при монастирі св. Альфонса. Святителі: Григорій Хомишин, ординарій Станіславівської єпархії УГКЦ, Петро Франциск Бучіс, Апостольський візитатор російських греко-католиків у Європі та Джовані Мелє, італо-албанський єпископ м. Лунгро (Італія). 9 жовтня 1939 р. митр. Андрей Шептицький назначив вл. Миколая екзархом Волині і Полісся. 11 квітня 1945 р. вл. М. Чарнецький був арештований та засуджений (Київ, 3 червня 1946 р.) 5 років позбавлення волі та 3 роки заслання. Після відбуття покарання був вдруге засуджений (Явас, Мордовія, 9 вересня 1959 р.) до 10 років позбавлення волі. Після звільнення, 17 липня 1956 р., повернувся до Львова. Помер 2 квітня 1959 р. Був похований на Кульпарківському кладовищі, а на початку *70-их рр. перепохований на Личаківському кладовищі. 27 червня 2001 р. папа Іван Павло ІІ проголосив владику Миколая Чарнецького блаженним. 4 липня 2002 р. мощі бл. владики перенесено до храму свщм. Йосафата. 


Максим Германюк 

(30.10.1911 - 03.05.1996)

Другим редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був Максим Германюк. До монастиря вступив після закінчення ювенату при монастирі у Збоїсках в 1932 р. 27 серпня 1932 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 28 серпня 1933 р. склав перші обіти. Опісля виїхав до Бельгії на навчання у семінарії, де 19 вересня 1936 р. склав вічні обіти. Священичі свячення отримав 4 вересня 1938 р. у Львові. З 1939 р. навчався у Лювенському Університеті. 1943 р. захистив докторат з біблійного богослов’я. З 1945 р. по 1948 р. займався душпастирством українських емігрантів у Бельгії. В жовтні 1948 р. його назначили на трирічний термін віце-протоігуменом Йорктонської Віце-Провінції редемптористів східного обряду у Канаді. 13 січня 1951 р. отримав номінацію на єпископа-помічника екзархату в Манітобі, та титулярного єпископа Sinna. Хіротонія відбулася у Вінніпезі 29 червня 1951 р. Святителі: Василь Ладика, апостольський екзарх Манітоби (Канада), Ісидор Борецький, апостольський екзарх Східної Канади та Андрій Роборецький, апостольський екзарх Саскутанський (Канада). 13 березня 1955 р. вл. Максим стає коад'ютором вл. Василя Ладики, а 1 вересня 1956 р. апостольським адміністратором екзархату у Вінніпезі. Того ж року 3 листопада вл. Максим отримав номінацію Архиєпископа-митрополита Вінніпезького. 12 лютого 1957 відбулась інтронізація першого митрополита УГКЦ поза Україною. Митр. Максим брав активну участь у чотирьох сесіях ІІ Ватиканського Собору. 12 грудня 1992 р. митр. Максим відійшов на емеритуру. Помер митр. Максим Германюк 3 травня 1996 р. у Вінніпезі, де і похоронений на місцевому кладовищі Holy Ghost Cemetery.


Володимир Маланчук 

(20.08.1904 - 29.09.1990)

Третім редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був Володимир Маланчук. Вступив до редемптористів у Бельгії, де перед тим закінчив навчання у ювенаті редемптористів в м. Essen. 20 вересня 1924 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 21 вересня 1925 р. склав перші обіти та розпочав навчання у семінарії в м. Beauplateau. В часі навчання, 21 вересня 1928 р., склав вічні обіти. 26 квітня 1931 р. отримав священичі свячення з рук митр. А. Шептицького у м. Львові. В монастирі був вчителем у ювенаті (1931-1934 рр.), викладачем у семінарії (1934-1939 рр.). У вересні 1939 р. виїхав на Захід. З 1940 р. по 1946 р. був деканом і душпастирем українських біженців на всю Баварію. В тому ж часі продовжував вивчати філософію в університеті в Мюнхені, де захистив докторат у 1944 р. Також викладав у семінарії в Wilhelm, Німеччина, та в Colemborg, Голландія. В 1949-1950 рр. був генеральним вікарієм вл. І. Бучки на території Англії. Навесні 1951 р. переїхав до Канади, де в жовтні того ж року став віце-протоігуменом Йорктонської Віце-Провінції. 22 липня 1960 року папа Іван ХХІІІ спеціальною буллою створив екзархат УГКЦ у Франції, й у тій же буллі призначив Володимира Маланчука першим екзархом та титулярним єпископом Epiphania in Syria. Хіротонія відбулась 19 лютого 1961 р. у м. Вінніпезі. Святителі: Максим Германюк, митрополит Вінніпезький, Амброзій Андрій Сенишин, єпископ Стемфордський, Ісидор Борецький, єпископ Торонтський. Владика Володимир брав активну участь в ІІ Ватиканському Соборі. 20 серпня 1979 р. владиці виповнилось 75 років і він попросився на емеритуру, яку прийняли у Ватикані лише 1982 р. Помер вл. Володимир 29 вересня 1990 р. в м. Вінніпег, де і похоронений на місцевому кладовищі HolyFamily Cemetery.


Василь Всеволод Величковський 

(1.06.1903 - 30.06.1973)

Четвертим редемптористом Львівської Провінції, який став єпископом був блаженний Василь Всеволод Величковський. Вступив до монастиря будучи вже дияконом у серпні 1924 р. 28 серпня того ж року прийняв облечини і  29 серпня 1925 р. склав перші обіти, а 9 жовтня отримав священичі свячення з рук вл. Й. Боцяна. Після свячень молодий священик став вчителем у ювенаті та соцієм новиків-братів у Збоїсках. З 1927 р. душпастирював у Станіславові та в Ковелі. 29 серпня 1928 р. склав вічні обіти. З 1938 р. був настоятелем монастиря у Станіславові. На початку січня 1942 р. він їде до Кам’янця-Подільського, тут розгортає душпастирську працю, але німці змусили покинути місто, тому в червні 1942 р. він вже як настоятель у Тернополі. В липні 1943 р. отець мав бути настоятелем в Ковелі, але через воєнні події туди його не пустили, тому він залишився у Львові. А на початку квітня наступного року – знову настоятель в Тернополі. 9 серпня 1945 р. його заарештували та засудили до страти, але пізніше – на 10 років каторжних робіт. 1955 р. отець Василь повертається до Львова й розпочинає активну підпільну діяльність, а 1959 р. стає вікарієм митр. Й. Сліпого, отримавши єпископську номінацію на єпископа. Хіротонія відбулась підпільно 4 лютого 1963 р. в готелі в м. Москва, як єпископа Луцького. Святителем був Йосиф Сліпий, митрополит УГКЦ. 1968 р. розпочалась нова хвиля переслідувань. Після кількох ревізій, 2 січня 1969 р., владику Василя заарештували вдруге: три роки в тюрмі найсуворішого режиму. 27 січня 1972 р. владика отримав звільнення, а одночасно вигнання з України: вколовши смертельну ін’єкцію, його вивезли до Югославії. В червні того ж року владика був уже в Канаді, де й помер 30 червня 1973 р. 27 червня 2001 р. папа Іван Павло ІІ проголосив вл. Василія блаженним. Наступного року 16 вересня його нетлінні мощі перенесли до церкви св. Йосифа в м. Winnipeg (Канада). 


Володимир Стернюк 

(12.02.1907 - 29.09.1997)

П'ятим редемптористом-єпископом Львівської Провінції був Володимир Стернюк. До монастиря вступив у Бельгії, закінчив навчання у ювенаті редемптористів в м. Essen. 20 вересня 1925 р. прийняв облечини і після річного новіціяту 21 вересня 1926 р.  склав перші обіти розпочав навчання у семінарії в м. Beauplateau, де 21 вересня 1929 р. склав вічні обіти. 19 червня 1931 р. отримав священичі свячення із рук вл. В. Ладики. Через рік повернувся в Україну і служив у монастирях в Ковелі, Станіславові та в Тернополі, будучи місіонарем, дорадником місцевого настоятеля, префектом братів та економом. В 1942 р. переїхав до Львова у провінційний дім, де став дорадником та секретарем віце-протоігумена. 18 червня 1947 р. його заарештували та засудили на 5 р. каторжних робіт, які відбував в м. Єрцово, Архангельська обл. на лісоповалі. 1952 р. повернувся на Україну, замешкав у м. Пустомитах в родині та працював робітником Львівського міського виробничого тресту зеленого господарства, опісля – сторожем парку «Зимні води», а згодом помічником бухгалтера. З 1955 р. працював санітаром служби «швидкої допомоги» та одночасно навчався на заочному відділені Львівського медучилища №1, після закінчення якого 1959 р. працював фельдшером аж до виходу на пенсію 1967 р.  2 липня (за іншими даними 19 липня) 1964 р. з рук бл. вл. В. Величковського отримав єпископські свячення, як єпископ Перемишсько-самбірський та помічник вл. Василія. Після смерті якого вл. Володимир став місцеблюстителем митрополичого престолу УГКЦ. Владика провадить підпільну семінарію, сам вчить студентів та готує підручники; висвячує нових священиків, з 1980-х рр. хіротонізує нових єпископів. В 1989 р. Церква, яку він очолював, виходить із підпілля і розпочинає шлях відродження. Влітку 1990 р. вл. Володимир очолює поїздку до Рима всіх єпископів з України, де отримує визнання своєї адміністративної діяльності в часі підпілля. 16 січня 1991 р. Рим офіційно підтвердив всі хіротонії в підпіллі, а владиці Стернюку надав титул Архиєпископа Marcianopolis. 30 березня до Львова повернувся Глава УГКЦ в особі митрополита Мирослава Івана Любачівського, якому вл. Володимир передав усі повноваження в керуванні Церквою. Помер архиєпископ Володимир 29 вересня 1997 р., похоронений у крипті в соборі св. Юрія у Львові.


Петро Козак 

(10.04.1911 - 9.12.1984)

Шостим із черги єпископом-редемптористом був Петро Козак. До редемптористів вступив після закінчення ювенату в 1931 р. 27 серпня того ж року прийняв облечини і після річного новіціяту 28 серпня 1932 р. склав перші обіти та виїхав на навчання до Бельгії, де 21 вересня 1935 р. склав вічні обіти. Священичі свячення отримав у Бельгії 25 липня 1937 р. із рук вл. М. Чарнецького. Того ж року повернувся до України, де отримав  призначення вчителя у ювенаті. З травня 1939 р. о. Петро служить у Ковелі. В час війни, коли монастир був ліквідований, служив у селах в перемишській єпархії. В 1944 р. отримує призначення до Тернополя, де з серпня 1945 р. через арешт о. В. Величковського, стає настоятелем. В кінці літа 1946 р. влада зліквідувала монастир в Тернополі, отець переїхав до монастиря в с. Голоско, а в 1948 р. виїхав до м. Теребовля. Тут закінчив бухгалтерські курси і влаштувався на роботу. У травні 1950 р. його заарештували та заслали до Сибіру, у поселення Білий Яр, Томська обл. Звільнили отця Петра в жовтні 1960 р. Навесні 1961 р. він повернувся додому. Якийсь час жив у батьків, а пізніше поселився у селі Водяне (тепер Зимна Вода). Восени 1969 р. арештували вл. В. Величковського, і тому, правдоподібно, що саме цього часу отець Петро отримав єпископські свячення з рук вл. В. Стернюка як його помічник (точної дати хіротонії не відомо). Помер владика Петро 9 грудня 1984 р. у Зимній Воді, де і похоронений на місцевому кладовищі.


Филимон Курчаба 

(21.12.1913 - 26.12.1995)

Сьомим єпископом із редемтпористів був Филимон Курчаба. Літом 1931 р. після закінчення ювенату вступив до монастиря. 27 серпня того ж року отримав облечини. Через хворобу перші обіти склав на місяць пізніше від своїх одногрупників - 21 вересня 1932 р. Опісля семінарійне навчання в Бельгії, де 21 вересня 1935 р. склав вічні обіти. Священичі свячення отримав 25 липня 1937 р. із рук бл. вл. М. Чарнецького. Того ж року восени о. Филимон повернувся до Галичини, щоб навчати в ювенаті. В жовтні 1939 р. монастир був націоналізований і отець почав обслуговувати опустілу парохію в с. Тяглів на Сокальщині. Влітку 1941 р. повернувся у монастир у селі в Голоско, де був економом монастиря. Влітку 1942 р. німці забрали цей монастир, тоді о. Филимон поселився в монастирі у Збоїсках, де з вересня продовжив навчати у відновленому ювенаті, а одночасно був економом монастиря. Та вже в листопаді 1945 р. радянська влада вдруге відібрала монастир. Отець переїхав до монастиря в Голоско, після закриття якого, 17 жовтня 1948 р., з частиною співбратів опинився в Уневі. В липні 1950 р., після арешту настоятеля о. В. Рудки, о. Филимон став настоятелем редемптористів. 6 вересня 1950 р. всіх, хто мешкав в Уневі, прогнали. Отець повернувся до рідного села, де мешкав до 1958 р. Будучи настоятелем редемптористів, отець навів контакти з усіма співбратами, зорганізував малі спільноти, підпільний новіціат та студентат. В його домі часто проводили ревізії та обшуки, під час яких забирали літургічні речі та літературу. 23 лютого 1985 р. о. Филимон отримав єпископські свячення з рук вл. В. Стернюка, ставши його помічником. До листопада 1990 р. він був протоігуменом Львівської Провінції редемптористів, а опісля – провінційним дорадником. В 1990-1991 рр. владика був ректором Львівської семінарії. 16 січня 1991 р. у Ватикані вл. Филимон отримав підтвердження на помічника львівського та призначення титулярним єпископом Abrittum. В 1994 р. владика переселився до голосківського монастиря, де й помер 26 жовтня 1995 р. Похований владика Филимон на Личаківському кладовищі у Львові.


Михаїл Сабрига

(22.11.1940 - 29.06.2006)

Восьмим єпископом-редемптристом був Михаїл Сабрига. Владика Михаїл народився 22 листопада 1940 року у с. Бортків Золочівського району Львівської області. Після закінчення школи і служби у війську в 1963 році вступив до новіціяту Згромадження Найсвятішого Ізбавителя у Львові і одночасно почав вивчати богослов’я у підпільній семінарії. 8 листопада 1971 року склав монаші обіти. 24 лютого 1974 року Архієпископ Володимир Стернюк рукопоклав Михаїла Сабригу в сан священика. Провадив підпільну душпастирську діяльність у Львівській, Тернопільській та Івано-Франківській областях. 11 жовтня 1986 року отримав єпископське свячення. Після виходу УГКЦ з підпілля — єпископ-помічник кардинала Мирослава-Івана Любачівського у Львові. Від 1990 року — в Тернополі, від 1992 року — екзарх новоствореної Тернопільсько-Зборівської єпархії. Від 1993 року до відходу у вічність — єпископТернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ. Похований у крипті собору Зарваницької Матері Божої.


Михаїл Колтун

(28.03.1949 р.н.)

Дев'ятим єпископом з редемптористів став Михаїл Колтун. Народився владика Михаїл 28 березня 1949 р. у с. Полоничі Буського району Львівської області. Після навчання у Львівському технікумі промислової автоматики та служби на флоті працював протягом 1972–1989 рр. на Львівському заводі залізобетонних виробів. У 1974 р. вступив до монастиря Чину Найсвятішого Ізбавителя у Львові. З 1975 до 1981 рр. навчався у підпільній семінарії. 8 листопада 1981 р. склав вічні монаші обіти. 13 грудня 1981 р. отримав ієрейські свячення від єпископа Володимира (Стернюка). У 1993 р. призначений єпископом Зборівським УГКЦ. Єпископська хіротонія відбулася 19 вересня 1993 р. У 1996—1997 рр. виконував обов'язки екзарха Києво-Вишгородського. У 1997 році знову переведений на Зборівську єпархію. Із 1997 р. — уповноважений від єпископату УГКЦ у справах капеланства і духовної опіки військовослужбовців усіх родів військ України. З 21 липня 2000 р. — правлячий єпископ новоствореної Сокальської єпархії. З 2006 р., у зв'язку зі зміною назви єпархії, носить титул єпископа Сокальсько-Жовківського. Призначений на керівника Департаменту військового капеланства Патріаршої курії УГКЦ, а 21 грудня 2017 р. обраний вдруге на голову Ради у справах душпастирської опіки при Міністерстві оборони України, перший раз — очолював цю Раду у 2011 році.


Степан Меньок

(19.09.1949 р.н.)

Десятим з поміж редемптористів єпископом став Степан Меньок. Народився владика Степан в селі Наконечне (Яворівського району Львівської області). У 1966 році закінчив Яворівську середню загальноосвітню школу № 2. З 1966 до 1968 року навчався у Львівському технічному училищі № 1, яке було відкрите на базі середньої школи, і отримав диплом з відзнакою. У 1969–1971 роках служив у Радянській армії. 1974 року був прийнятий до монастиря Згромадження редемптористів Львівської провінції. Перші обіти склав 1975 року, а вічні — 8 жовтня 1981 року. З 1975 до 1984 року навчався в семінарії редемптористів; закінчив курс філософсько-богословських наук. 8 липня 1984 року був рукоположений на священика владикою Володимиром Стернюком. Спершу душпастирював у м. Белзі, відтак у 1987–1990 роках був парохом церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Кам'янобрід Яворівського району Львівської області. 1990 року призначений ігуменом монастиря св. Альфонса. Водночас виконував обов'язки ректора семінарії редемтористів, яка розмістилася в цьому монастирі. 1991 року був прийнятий на посаду викладача філософії у Львівську духовну семінарію Святого Духа. Крім того, виконував обов'язки провінційного економа і вікарія. 3 серпня 1994 року, згідно з розпорядженням Блаженнішого Мирослава Івана Кардинала Любачівського, був призначений на посаду ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа, де викладав богослов'я, сектознавство. На прохання Протоігумена Львівської провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя і відповідно до розпорядження Єпископа-Помічника Львівського Любомира Гузара 13 липня 1998 року був звільнений з цієї посади. У вересні 1998 року провінційним урядом ЧНІ призначений ігуменом і водночас ректором Вищого духовного інституту ім. Блаженного Миколая Чарнецького. 15 лютого 2002 року в Архикатедральному соборі Святого Юра був висвячений на єпископа з титулярним престолом Акарассус в Лікії (головний святитель — Блаженніший Любомир, співсвятителі — Владика Михаїл Гринчишин і Владика Михаїл Колтун) і призначений на служіння Екзархом Донецько-Харківським. 12 травня 2002 року був введений на престол Донецько-Харківського екзархату. З 2 квітня 2014 р., в наслідок поділу Донецько-Харківського екзархату на два окремих - очолює Донецький екзархат.


Ігор Возняк

(3.08.1952 р.н.)

Одинадцятим єпископом-редемптористом став Ігор Возняк. Народився владика Ігор 3 серпня 1952 року в селі Липиці Миколаївського району Львівської області в сім’ї вчителя. 1959-1969 навчався в середній школі, а після її закінчення здобував у Дрогобичі технічну освіту. Відтак, був скерований на роботу у місто Нікополь Дніпропетровської області, де працював короткий час на заводі. 1970-1972 служив у лавах Радянської армії на території Казахстану. 1973 року вступив до монастиря Чину Найсвятішого Ізбавителя, 1974 року розпочав новіціят, а у 1975 склав перші обіти. У цьому ж році в підпільній семінарії у Львові почав вивчати філософію та богослов’я. На пропозицію настоятеля у 1977 переїхав у Вінницю і там продовжував навчання. Тайну Священства прийняв у листопаді 1980, а вічні обіти склав 2 липня 1981. Працював при римо-католицькій церкві, що давало можливість нелегально допомагати місцевому священикові уділяти вірним різні тайни, зокрема Тайну Сповіді. З 1989 провадив душпастирську діяльність у катедральному соборі Тернополя. З 1990 по 1996 рік був Протоігуменом ЧНІ. З 1996 душпастирював у Вінниці. У 1997 році, декретом Протоігумена, призначений учителем новиків у Львівській провінції ЧНІ. Водночас продовжував душпастирську діяльність, особливу увагу приділяючи проповідництву та реколекціям для монахів, монахинь і мирян. У 2001 р. навчався на курсах форматорів (вихователів ченців) у Римі, після закінчення яких у серпні був призначений помічником вихователя ораторів-семінаристів у Польщу в семінарії ЧНІ. 17 лютого 2002 року в Архикатедральному соборі св. Юра відбулася єпископська хіротонія Кир Ігоря (Возьняка). За рішенням Синоду Єпископів та благословенням Святішого Отця після хіротонії Владика Ігор став Єпископом-помічником Львівської Архиєпархії. Згідно із рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, який проходив 5-12 жовтня 2004, Кир Ігор був обраний Архиєпископом Львівським. 10 листопада 2005 року в Архикатедральному соборі св. Юра відбувся Чин введення на престол нового Архиєпископа Львівського. З 10 лютого по 27 березня 2011 року виконував уряд Адміністратора Української Греко-Католицької Церкви. 29 листопада 2011 року урочисто проголошено про створення Львівської Митрополії Української Греко-Католицької Церкви та інтронізовано Митрополита Львівського. Ним став Архиєпископ Львівський Ігор.


Богдан Дзюрах

(20.03.1967 р.н.)

Дванадцятим з редемптористів став єпископом Богдан Дзюрах. Народився владика Богдан 20 березня 1967 у селі Гірське Миколаївського району Львівської області. Після закінчення у 1984 середньої школи навчався у Львівському ПТУ харчової промисловості. У 1985—1987 служив у війську. У 1990 вступив до Духовної семінарії у Дрогобичі. Згодом вивчав теологію у вищих духовних навчальних закладах Європи: у Варшаві, Страсбурзі, Інсбруці та Римі. Здобув ступінь доктора теології. 17 березня 1991 був рукопокладений на священика. 19 серпня 1995 склав вічні обіти у Львівській провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя (ЧНІ). У подальшому виконував різноманітну душпастирську працю, займався педагогічною та викладацькою діяльністю в Україні та поза її межами. Під час свого перебування у Львові входив до складу Ради Центру духовної допомоги особам з особливими потребами, був координатором душпастирської опіки ув'язнених, допомагав священикам Реабілітаційного центру «Джерело» для дітей, хворих на церебральний параліч, надавав душпастирську опіку жіночим згромадженням, провадив реколекції тощо. 21 грудня 2005 проголошений єпископом-помічником Києво-Вишгородської архиєпархії. Архиєрейська хіротонія відбулася 15 лютого 2006 в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Святителі — Блаженніший Любомир, Високопреосвященний Владика Ігор Возьняк та Преосвященний Владика Юліян Вороновський. У 2006 обраний Секретарем Синоду Єпископів УГКЦ. 29 липня 2009 призначений керівником Патріаршої Курії УГКЦ. 12 грудня 2009 Блаженніший Любомир Гузар, згідно з рішенням Синоду Єпископів УГКЦ, звільнив владику Богдана Дзюраха від обов'язків єпископа-помічника Київської архієпархії і призначив єпископом Курії Верховного Архиєпископа. 4 жовтня 2017 р. Синод Єпископів Української Греко-Католицької Церкви прийняв зречення з уряду адміністратора Патріаршої курії УГКЦ владики Богдана (Дзюраха). Владика Богдан на даний час виконує обовязки секретаря Синоду Єпископів УГКЦ.