Біси попросили його: “Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней”

Мт 8,28–9,1

Історія двох герасинських біснуватих протилежна своїм змістом до ситуації римського сотника. Там ми бачили прояв сильної віри і її плід – оздоровлення хворого слуги, а сьогодні протилежна ситуація – люди опановані злим духом і духовно осліплені через брак віри. Однак обидві ці ситуації об’являють нам ту саму правду: будь-яке зло – хвороба чи поневолення сатаною, боїться присутності Бога.

Подібних ситуацій є чимало у нашому житті. Доля двох біснуватих нагадує нам важливу істину, що перемога зла потребує сильного духовного зв’язку з Ісусом. Для цього потрібна радикальна форма духовного життя: тверда і чиста віра, незасмічена забобонністю; ревна, щира і витривала молитва; наповнення і зміцнення себе Божою любов’ю у Святих Тайнах; вірність науці Ісуса. Тільки той, хто зміцнений і захищений Божою ласкою і правдою, зможе перемогти зло і його батька – диявола. Бо як каже свята Тереза: „Диявол не боїться нерішучих душ”.

Якщо у житті будемо постійно пам’ятати про науку Ісуса та Його Страсті, які витерпів з любові до нас, тоді зможемо впевнено звернутися до Господа, який завжди готовий нам допомогти, і не будемо переможені нашими немочами і сатаною. Свята Тереза додає нам відваги, кажучи: „Не розумію постійного страху перед сатаною, якщо можна закликати на допомогу Бога і примусити диявола боятися”. Вона вважала, що якщо не покладемо у Бозі всю нашу довіру, то не на багато або на ніщо придадуться усі наші старання: „Уся наша доброчесність, усі наші старання, – ось її слова, – небагато нам поможуть, якщо не перестанемо довіряти собі і не покладемо всю надію на Бога”.

Важливо підкреслити: біси знають, що Ісус є Сином Божим і, хоча не хочуть коритись Його слову, не можуть противитись Йому. Вірити, отже, не означає тільки знати і визнавати ким є Ісус. Таку віру, що не виявляється у ділах милосердя, апостол Яків називає бісівською: 

„Ти віруєш, що Бог один? – Добре робиш. І біси вірують, та тремтять”    (Як 2,19).

Віра – це найперше глибоке довір’я і послух (римський сотник), покора (жінка ханаанянка) та виконання волі Отця Небесного. Аби викорінити зло зі світу, потрібно прагнути досконалості й рішуче використати засоби, які ведуть до неї.

Сьогодні у побожності християн багато подвійності, невизначеності, проти чого виступав Ісус: „Ніхто не може двом панам служити”. Часто у духовному житті переважає власна користь, а мало є пізнання Ісуса і зв’язку з Ним (знання і розуміння заповідей, молитов, практики Святих Тайн). Слабке знання Ісуса дає слабкий зв'язок віри і любові, бракує сили виконати заповіді, відкинути гріхи. Люди не розрізняють виразно добро і зло, дивляться на все загально, через приємність.

Християни сьогодні не визначені чітко щодо особи Бога як єдиного джерела добра, допомоги та надії. Вірують одночасно в Ісуса та екстрасенсів, силу світу – ворожбу, магію, тощо. Вони до кінця не знають від кого чи від чого залежить їхнє життя. Люди користають зі всякого добра, що є приємне і корисне для тіла, а не дивляться на кінцевий результат: чи це добре для душі, для здоров’я, не шкодить ближнім, веде до Бога.

Багато осіб не мають об’єктивних критеріїв життя, добра, цінностей – визначення важливості добра тіла чи душі. Їхнім життям керує людська думка, забобони, гороскопи, а не заповіді і слова Ісуса Христа. У них не визначена мета життя: достаток і добро тіла, чи добро душі і вічність. Розвиток науки дає переконання, що людина має право на все, зокрема на життя. Вона вважає, що може робити що подобається, по своїй волі і бажанню, її не зобов’язують норми. Насправді це обман себе, бо жодна людина сама не може зберегти життя, захистити себе від смерті.

Страх гадаринців через загибель свиней свідчить про їхні цінності та пріоритети. Потерпаючи від небезпечних біснуватих, люди з цим змирились. За втратою ж своїх свиней не побачили зцілення двох нещасних. Загибель свиней сприйняли за більше зло, ніж страждання двох біснуватих. Часто загальні любов, милосердя та співчуття до ближніх закінчуються там і тоді, коли через них щось потрібно втратити; тобто коли любов потрібно проявити. А це ознака страшної, не менш небезпечної, одержимості, що ув’язнює людину, перетворюючи життя у гріб, роблячи її небезпечною для інших і для себе – жертвою самолюбства, яке так легко маскується під здоровий глузд, під так звані міщанські цінності (побожність для людського ока).

Зміна життя потребує зміни себе – свідомості і сили волі. Чим більше будемо прямувати до досконалості і ставати святими, тим більше будемо змінювати світ, впливати на тих чи інших людей, їхні недоліки, вади, також на ситуації чи проблеми, які є навколо нас. Отже, праця над собою – важлива річ не лише для нашого власного спасення, а для спасення цілого світу! Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист