Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач”. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!”

Лк 7,11-16

Цієї неділі, 20-ї після Зіслання Святого Духа, співпали дві важливі події, два чуда – воскресіння Ісусом сина вдови з Наїн і свято Покрову Пресвятої Богородиці. Це два великі знаки Божої всемогутності.

Євангеліє неділі розповідає про те, як Христос біля брами міста Наїн воскресив мертвого сина, єдиного в матері, що була вдовою. Це був ще один важливий доказ Божества Спасителя та об’явлення правди про те, що Він є очікуваним Месією Ізраїля, однак Месією особливим – Божим Сином. У цьому чуді проявилася також велика любов Бога до людей. Ісус, як Месія, прийшов на землю, щоб об’явити людям правдивий образ Бога, зокрема дві важливі Його риси – всемогутність і любов. Ці дві риси Христос показав у згаданому чуді, які свідчили про правдивість Його як Божого Месії.

Воскресивши юнака з Наїну, Христос як Бог показав, що має владу над смертю та є справжнім джерелом життя людини. Хто, отже, вірує в Ісуса Христа, той не буде боятися смерті, бо вона є лише переходом від невидимого до видимого зв’язку любові з Богом, здійсненням нашої віри, тобто нагодою побачити Ісуса безпосередньо у вічності, якого ми пізнавали на землі духом віри.

Деякі люди бояться факту смерті, не хочуть чути, говорити про смерть, бо вважають її великим злом для себе. За всяку ціну, всіма способами вони стараються захистити себе від смерті. Під час похорону дехто з родичів покійного боїться нести надгробний хрест, бо вважає, що він може зашкодити життю когось із них. Як відповідь на це, виникає логічне запитання: „А для чого тоді ставити на могилі цей хрест, якщо він шкодить живим людям. Чи лише як прикрасу, а не знак віри в наше воскресіння?”.

Смерть – це особлива зустріч людини з Ісусом, перехід у вічне, щасливе життя. Коли ми не бажаємо згадувати про смерть у наших розмовах, то виходить, що не хочемо зустрітися з Богом. А це означає, що не маємо правдивої віри та любові до Ісуса Христа, як твердить апостол Іван: „Хто визнає, що Ісус - Син Божий, Бог у тому перебуває, і він у Бозі. Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває в ньому. Любов у нас звершується в тому, що ми маємо довір'я в день суду, бо як Він є, так і ми в цьому світі. Страху нема в любові, а, навпаки, досконала любов проганяє геть страх, бо страх має в собі кару, а хто боїться, той недосконалий у любові” (1 Йо 4,5-18).

Життя святих свідчить протилежне, що вони з радістю очікували дня своєї смерті і спокійно сприймали її, бо бачили як нагоду повністю звільнитися від небезпеки гріха, який завдавав шкоди їхній любові до Бога та назавжди з’єднатися з Ним. Вони вірили, що у вічності вже ніщо не віддалить їх від любові Бога. Читаємо в житті святих, що свята Тереза з дитинства присвятила себе служінню Господу Богу. Вона все своє життя провела в подвигах і молитвах. А коли відчула близьку смерть, запросила до себе священика, відбула Святу Сповідь, а відтак промовила: „Отче, мені здається, що я покидаю земне життя з великою радістю. Я не помираю, лише починаю жити. Вважаю, що для душі, яка вірно служила Богу, немає більшого щастя, як смерть. Бо цієї миті душа виходить із в'язниці й переходить у країну вічного спокою”. А коли надходила вже смерть, вона спокійно промовила: „Прийшла година, коли я навіки поєднаюся з Богом, бо вже давно очікувала цієї хвилини”.

Апостол Павло ділиться такою думкою про смерть: „Для мене бо життя - Христос, а смерть - прибуток. Тягне бо мене на обидва боки: хотілося б мені померти, щоб із Христом бути, бо так багато краще” (Флп 1,21-24). „Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, - бо ходимо вірою, а не видінням, - ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом” (2 Кр 5,6-9). „Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім” (Рм 8,35-39).

Господь Бог об’являє свою всемогутність і любов не тільки особисто, але й часто через людей. Особливим доказом цього є Пресвята Богородиця. Прикладом є чудо її покрову у Влахерні далекого 910 року, коли його мешканці молилися про Божу допомогу через посередництво Богородиці, щоб захистив їх від нападу турків. Діва Марія охоронила людей своїм могутнім молитовним покровом. Ісус Христос через Божу Матір черговий раз об’явив свою любов і всемогутність завдяки Її міцному зв’язку віри та любові з Богом. Подібні чуда любові Господь чинив через багатьох інших святих упродовж усієї історії Церкви.

Із сьогоднішнього Євангелія маємо взяти для себе важливу думку: Чим сильніший наш зв'язок віри і любові з Богом, тим з більшою силою Господь діє в нашому житті, більше об’являє нам своєї любові. Тому ми не будемо боятися труднощів, смерті, бо з нами Бог. Коли Христос постійно з нами, то хто проти нас, ніхто не переможе нас, не позбавить нас Божої опіки та любові. Амінь.

о. Михайло Чижович, редемпторист